Суспільство

Тиждень перед Великоднем, або Семиденний гоголь-моголь по-самбірськи

Почалось… Першими про швидкий прихід Великодня на наші терени завжди довідуються кури. Зазвичай неперебірливі у харчах, кури за тиждень до цього дня перестають порпатись, де попало, і стають неймовірно уважними до вибору хробачків та зерна. Непомітно зникнувши в курнику, курка за годину виходить із втаємниченим виглядом, а посеред гнізда виблискує перше знесене яйце на крашанку-галунку, як кажуть на Галичині. Це сигнал нашим господиням, що починається тяжка дорога до світлої Неділеньки. І кожна самбірчанка назбирує тисячі справ, до яких вона вміло запрягає чоловіка й дітей та перетворюється із жіночки в самому соці в соковитискачку.

А починається та дорога з витрат нажитого непосильною працею в Україні. І вже потім вилучена частина валютного запасу Італії, котра з панеттонами і оливковими оліями приїхала до нас як передвеликодня інвестиція, починає вкладатися в наше найбільше торгове підприємство – базар. Ринок стає площею Ринок – центром всього живого і неживого в Самборі. Як та чорна гравітаційна діра, якій не в силі опиратися жоден греко-католицький та православний організм. Починаються рекордні виторги з націнками, здатними загнати у глибокий подив будь-який генератор випадкових чисел. Продасться все, навіть залежане з минулого року. А все починається з понеділка.

Понеділок. Перший день тяжкого тижня. У головах людей вмикається прошита десь на рівні підсвідомості команда: «Піди і купи». Перед Великоднем буремна самбірська душа спішить позбавитись тягаря гріхів та всього, що їх спричиняє, особливо - грошей. Кожна непотрачена гривня стане цвяхом, забитим у кінцівки стражденної самбірчанки. Базар стає ще однією «кабінкою сповіді», де можна лишити все, що тягне та муляє, залишивши лише дещо «на розплодок». І абсолютно чистим, з важкими клунками та легкою душею повернутись додому.
З самого ранку я був попереджений, що ні кроку не маю права ступити без дозволу своєї коханої, бо планується подорож на територію улюбленого відпочинку наших жінок – базар. Смиренно чекаю своєї участі, але Всевишній змилувався наді мною – дозволив тільки на участь транспортного перевізника. Що вони там роблять стільки часу? І не дай Бог нам, мужикам, туди потрапити перед святами. Ага, наврочив…

Вівторок. Ну нє, то ще терпимо, коли на ринок посилає рідна дружина. Але коли швендятися базаром з редакційним завданням (бо тре’ щось дати до газети) посилає коліжанка по роботі… Йду, що поробиш, – їй видніше. Але дала пару гривень. Ото колись були часи: студентом йшов у магазин із п’ятьма гривнями і повертався з 10 пакетами картоплі, 2 буханками хліба, 3 пачками молока, куском сиру, пачкою чаю і купою яєць. А тепер що? Понаставляли камер відеонагляду…. навіть на ринку. Спочатку до цін не прислухався, придивлявся тільки до вигляду товару. Але потім зацікавило - ліпше б я тільки приглядався. Ціна на яйця…. Кіндер-сюрприз і то дешевше – може, би то його на стіл? Шинка і ковбаса, певно, зроблені з золотого телятка. А молоко і сметана - по трубах передані з альпійських лугів від швейцарських корів. Але шинку і ковбасу на ринках купують лише пропащі - ті, хто безповоротно втратив зв’язок із селом. І відтепер їх Великдень завжди буде лише блідою копією справжнього. А я, побачивши, як люди вискакують з людської базарної гущі на стоянки своїх авто, обвішані клунками, кошичками, кольоровими посипками на паску, поташем, яйцями і ще купою дрібних, але конче необхідних товарів, у цей вівторок зрозумів: базар – то не моє.
Пробував згадати «дореволюційні» ціни – у голові тільки дві цифри: 3,62 та 2,20. Я попросив зважити дещицю ковбаси на 2,20. З розумним і ввічливим обличчям продавець зважила і загорнула… Але скибочку. І оточуючий контингент також був ввічливий: всі, як один, сказали «смачного». Бим сі не вдавив.

Середа. Отримав квитанції за компослуги. Хотів перед святами «закрити» борги перед державою. Але, судячи з паперів ЖЕКу, з крана у мене тече «Боржомі», сміття вивозять на «Лексусі», домофон підключений до роумінгу, а місто особисто прибирає сам міський голова. Моя благовірна сказала, щоб я собі закрив писок і в Страсний тиждень не говорив дурниць, не брав дурного до голови, а взяв післяремонтне сміття в руки та й відвіз на Рудню на романякове обійстя. Бо все те, що я думаю про нашу владу, будемо обговорювати при гостях в Обливаний понеділок між традиційними «Ой чий то кінь стоїть» та «Несе Галя воду».

Четвер. Для жінки то є чистий четвер, а для хлопа - чорна година: витріпай хідники, закрути жарівку, перекрути кран, забий цьвок, нагостри ножики, зроби порядок в спіжарці, винеси сміття… В чоловіка вже мізки виносить, а вона: скопай грядку, побіли вишні, побризкай водою на дорозі. Хлопу на то всьо вже дійсно хочеться «побризкати», але далі: помий машину, прибери в гаражі, помалюй лавку... А вона собі пече паску. Мало їй, що за цілий день вона з мене її вже спекла.

П’ятниця. Строгий піст. Про той день навіть йолопи не жартують. Йдемо до Плащаниці… Про той день не треба говорити. Потрібно провести його з думкою про те, що великий праведник Христос прийняв страждання, щоб врятувати всіх нас.

Субота. Можна частково зітхнути з полегшенням. По господарці доробляються дрібні недоробки. Але цьогорічна Великодня субота випала на Благовіщення, яке прирівнюють до самого Великодня.
Також Страсну суботу ще називають «фарбувальною», тому що в цей день прийнято фарбувати яйця. І фінальним акордом для цього тижня стає святково прибраний кошик. Традиційно в Самборі господині в день Страсної суботи збирають великодній кошик. У нього завжди кладуть паску, фарбовані яйця, писанки, домашній сир. За традицією обов’язково повинні бути шматок вершкового масла, шинка, ковбаса і сіль. А викопаний та почищений хрін гордо стоїть в куточку кошика, раз в рік з безродного бур’яна перетворившись на головну страву.
Всі: і старі, й малі в суботу йшли до церков піднести молитви Господу і приносили до храмів для освячення зовнішньо уквітчані зеленню та внутрішньо смачно пахучі зібрані кошики. І чекали на останній штрих тижня перед Великоднем.

Неділя. Самбір. Світанок. Церкви. Свята Літургія. Тут немає ні бідних, ні багатих. Тут немає ні влади, ні опозиції. Тут тільки ми і Всевишній над нами. А ми в смиренному очікуванні того Великого Дня, до якого йшли різними дорогами, але, зустрівшись в одному місці, одностайно чекаємо на закінчення цього тижня.

А закінчується той Страсний тиждень вранішньо недільними радісними вигуками:Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
І аж тільки тоді настає Великдень. І аж тоді можна все те, що не можна було до того…

Макар БЕРЕГІВСЬКИЙ

Зараз на сторінці

На сайті 184 гостей та користувачі відсутні

Користувачі
3
Статті
251
Перегляди статей
288868
FB
G+